«Поправка Ґруліха»:
Чому Чехія не роздаватиме українцям свої паспорти (Документи)
Журналіст Олекса Лівінський, який 9 років жив у Чехії та є редактором чеського часопису для українців «Пороги», пояснив у своїй ексклюзивній статті для Mukachevo.net, чому всі повідомлення про те, що незабаром на Закарпатті стартує масова роздача чеських паспортів є чиїмось домислами і фантазіями.
Обговорення чеськими урядовцями сенаторської пропозиції про дозвіл дітям та онукам колишніх чехословацьких емігрантів легше отримати чеське громадянство викликало на тлі «паспортного скандалу» з Угорщиною пожвавлення у «гарячих головах» далеко за межами Закарпаття. Та абсурдно вважати, що у чеських дипломатичних установах в Україні роздаватимуть громадянство подібно до того, як це було зафіксовано в угорському консульстві у Берегові.
Чехія не є державою, яка мріє «територіально розширюватися», тобто збільшувати свій вплив за межі своїх сучасних кордонів, приміром, до меж давнього Великоморавського князівства чи Чехословацької Республіки 1918-1938 років. Громадянство своєї країни чехи цінують і не роздаватимуть його наліво чи направо громадянам інших країн, іноземцям, які постійно не проживали певний період на території Чехії чи які не знають мови й реалій країни. Хоча подвійне громадянство тут є можливим від 2014 року, коли чеські державні установи припинили вимагати від іноземців виходу з громадянства іншої країни, правила стали суворішими: заявники мусять скласти спеціальні іспити з чеської мови на рівні B1, з конституційного ладу й основних культурно-освітніх, географічних та історичних реалій країни. Треба мати абсолютно чисту біографію – тобто не скоювати злочинів чи правопорушень, сплачувати податки, внески на соціальне, пенсійне, медичне страхування, не звертатися по соціальну допомогу тощо. І звісно, показати свій матеріальний стан та джерела своїх доходів.
Українців у Чехії чимало, понад сто тисяч, деякі з них проживають там дуже довго, тож не дивно, що й вони таки отримують чеське громадянство. Наприклад, у тому ж 2014 році всього 5114 іноземців отримали паспорт громадянина Чеської Республіки, з них найбільше – 40,6 % – були раніше або водночас і громадянами України.
Однією з восьми можливостей отримати громадянство є так звана декларація (чеською мовою «prohlášení»), яка стосується передусім тих, хто мав раніше чеське або чехословацьке громадянство, або мав таких батьків. Саме цю можливість хочуть уточнити сенатори. Їхня поправка передбачає, що й нащадки емігрантів у другому поколінні могли б отримувати громадянство Чеської Республіки. Подібна поправка вже пропонувалася шість років тому, та парламент відмовився її прийняти: депутати нижньої палати вважали, що вона б відкрила шлях до отримання чеського громадянства людьми, які не говорять чеською мовою і ніколи не були в цій країні.
Та ініціатор поправки, голова Комісії Сенату у справах співвітчизників Томаш Ґруліх з опозиційної Громадянсько-демократичної партії, не зупиняється. Він вважає, що така поправка допомогла б сім'ям, які змушені були залишити комуністичну Чехословаччину. Але навіть якщо така поправка буде прийнята, то заявники на чеське громадянство повинні будуть додатково подати документ, що підтверджує дату та спосіб позбавлення чеського чи чехословацького громадянства предків: мами, тата, дідуся чи бабусі заявника.
До того ж, пропонований закон зовсім не стосується не лише громадян Словаччини, а й закарпатців, яких невідомо хто «причепив» до цього законопроекту, що викликало стільки галасу на закарпатських, деяких українських і багатьох проросійських сайтах та у соцмережах.
Чи може ця «поправка Ґруліха» стосуватися корінних закарпатців, тобто тих, чиї дідусі й бабусі були чехословацькими громадянами під час існування першої Чехословацької Республіки 1918-1938 років і її існування де-юре аж до 1946 року, коли до її складу входило і Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь?
Ні.
По-перше, поправка стосуватиметься нащадків емігрантів із комуністичної Чехословаччини, яка була встановлена аж у лютому 1948 року – тобто через два роки після передачі краю у склад СРСР. По-друге, поправка стосуватиметься передусім етнічних чехів, а їх, як відомо, після угорської окупації 1939 року і приєднання краю до СРС� у 1946 році на Закарпатті практично не залишилося. У цих буремних роках 35 тисяч чехів, які працювали на Підкарпатській Русі урядовцями, жандармами, вчителями і т. д., були змушені залишати все і повертатися на батьківщину. На початку 1990-х років чехів на Закарпатті нараховувалось лише кілька сотень, а зараз – ще менше.
І останнє, без сумніву, найважливіше: чеські депутати врахують всі можливі суперечливі аспекти, як юридичні, так міждержавні чи медіальні. Повідомлення про «можливу масову роздачу закарпатцям чеських паспортів вслід за угорськими» їм навряд чи сподобаються, і вони черговий раз перестрахуються. Наприклад, встановлять чіткий термін: поправка стосуватиметься лише емігрантів, які виїхали з ЧС� після 1948 року, або обмеження діятимуть для закарпатців так само, як і для словаків.
І такі обмеження у цьому законі вже є: запропонована сенатором Ґруліхом у червні цього року зміна § 31, пункту 1 Закону № 186/2013 Збірки, про державне громадянство Чеської Республіки та про зміну деяких законів чітко говорить про те, що «декларацією про набуття державного громадянства Чеської Республіки (далі лише «декларація») державне громадянство Чеської Республіки може набути фізична особа, яка втратила чеське або чехословацьке державне громадянство перед днем набуття чинності цього закону, якщо не йдеться про позбавлення чехословацького державного громадянства відповідно до конституційного декрету президента республіки про поправку чехословацького державного громадянства у осіб національності німецької та угорської національності або відповідно до Договору між Чехословацькою Республікою та Союзом Радянських Соціалістичних Республік про Закарпатську Україну, або якщо не йдеться про чехословацького державного громадянина, який до 1 січня 1969 року став, або міг стати державним громадянином Словацької Соціалістичної Республіки або Словацької Республіки і дотепер є її громадянином». Новий пункт 3 цього параграфу не скасовує цього правила.
Як відомо, етнічних німців та угорців президент Едвард Бенеш позбавив громадянства Чехословаччини 2 серпня 1945 року спеціальним декретом, на основі якого 3 мільйони німців покинули чеські прикордонні райони – Судети. Щодо угорців декрет згодом був поправлений, і їхня депортація із південної Словаччини не відбулась. А закарпатці втратили громадянство Чехословаччини і стали радянськими громадянами на основі договору, який був підписаний 29 червня 1945 року і почав діяти 30 січня 1946 року. Саме ці два документи і згадує у поправках сенатор Ґруліх, і саме вони не будуть підставою для набуття словаками й закарпатцями чеського громадянства за декларативним принципом.Отже, жодної «чеської паспортизації Закарпаття» і чергових скандалів на цю тему очікувати не варто. Чеські виборці, звісно, люблять романтичну ностальгію по колишній довоєнній Підкарпатській Русі, але, як кажуть чехи, «звідси – досі»: у туризмі, історичних конференціях і фільмах тощо, але не більше. Тобто не настільки, щоб привітати ще приблизно півмільйона-мільйон нових співгромадян за двома кордонами, нехай один із них і є шенгенським. Таке рішення, з огляду на сучасну міграційну кризу, не мало б позитивного відгуку серед чеських виборців. Та й чеські урядовці, незважаючи на суперечливі заяви президента Мілоша Земана, не мають ніякого наміру погіршувати чесько-українські відносини.
Олекса Лівінський, спеціально для Mukachevo.net
http://www.mukachevo.net/ua/news/view/368705